Храми

Свято-Миколаївський собор та Покровський храм

Ось уже 30 років духовним центром мешканців міста Горішні Плавні є Свято-Миколаївський собор та православна громада храму. Храм порівняно молодий, але громада має свою історію.

Місто розташоване на лівому березі Дніпра недалеко від м. Кременчука. Він був заснований у 1960 році на місці великої магнітної аномалії з метою розробки покладів залізняку. Побудований тут же Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат у 1970 році випустив свою першу продукцію – залізовмісний концентрат.

Під відвалами копальні Полтавського ГЗК було поховано село Горішні Плавні та, разом з ним, – сільська церква на честь святителя Миколая. Вона була останньою діючою церквою в окрузі, оскільки з приходом радянської влади в місцевих селах усі храми були знищені. У с. Келеберда не стало 6 церков, 1961 року було зруйновано Свято-Покровську церкву у с. Дмитрівка, де шаленіли у своїй запопадливості сільські «активісти» влаштували із зруйнованого іконостасу багаття.

І все ж таки серед перших молодих будівельників нашого міста та комбінату були й віруючі душі, які прагнуть Бога. Вони й утворили невелике православне суспільство. Як би не втомлювалися ці люди на роботі та в турботах про сім'ю, поїздки на недільні та святкові богослужіння до Успенського храму м. Крюкова (він не закривався і в роки радянської влади) і навіть до храму м. Павлиш для себе вони вважали обов'язковими. Там вони молилися і приймали Святі Таїнства Сповіді та Причастя, хрестили по можливості своїх дітей; там вони зустрічали Світле Христового Воскресіння, хоча при церковній брамі чергували комсомольські та шкільні активісти-атеїсти, які перешкоджали заходити до храму, особливо дітям та молодим людям. Вони діставали, де хто міг, духовні книги і читали їх, купуючи навіть тоді «дозволені» богослужбові мінеї, заради того, що в них щодня були надруковані короткі житія святих. Так вони жили із Богом і духовно зростали.

Були тут і особливі подвижники. Неподалік міста в стороні с. Дмитрівка, у невеликій старій хаті, з давніх-давен жив дід Андрій, раб Божий. Не люблячи радянської влади і не захотівши отримувати радянський паспорт, він оселився тут, залишившись без жодних засобів для існування, бо через відсутність документів йому не платили пенсію. Бог підтримував свого раба. Взимку, коли були морози, дід Андрій топив піч небагатьма дровами з невеликого запасу, потім вигрібав золу і залазив усередину печі, тут відігрівшись і засинав . Коли він приїжджав до храму, всі чули діда Андрія через сильний запах гару, що походив від нього. Після його успіння в хаті знайшли книгу з історії СРСР, в якій на полях і між рядками було повністю переписано Православний молитвослов. Похорон раба Божого Андрія залишив на всіх сильне враження через мало не відчутну благодать, що була при відспівуванні, а також миру, що проникав усіх, і радісного почуття в душі.

До 1989 року у місті зібралася значна кількість віруючих, тож православна громада була офіційно зареєстрована. А в січні 1990 року єпископ Полтавський та Кременчуцький Сава призначив у наше місто священика – отця Романа Осадченка (нині митрополит Полтавський та Миргородський Филип). На щастя для громади Промислом Божим, о. Роман виявився високоосвіченою, енергійною, творчою людиною, вмілим організатором, який знає як захищати інтереси Православ'я на всіх щаблях тодішньої ще радянської влади. О. Роман умів залучати серця людей до віри, а також дохідливо пояснити не тільки тим, хто приходить до Бога, а й ворожим людям, все, що пов'язано з Богом і Православ'ям. Багато з тодішніх атеїстів, які зустрілися з о. Романом зараз ведуть церковний спосіб життя. До сильної особистості о. Романа тяглися й діти, котрі стали першими учнями Недільної православної школи. Тепер багато хто з них став священнослужителями, керівниками церковних хорів, працівниками Церкви, і залишився вірним Православ'ю, де б їх не визначив Бог навчатися і жити.

Але тоді ще отцю Роману та активним членам громади для цього довелося чимало попрацювати. Спочатку громада орендувала у передмісті Золотнище маленьке приміщення, можна сказати сарайчик, де проводилися перші молебні, богослужіння добового кола та перша у місті Божественну літургія. У цей час о. Романові доводилося служити напівзігнувшись через низьку стелю, хористам було важко співати через своє невміння і маленький обсяг приміщення, і всім було важко від тісноти і задухи. Іконостаса або що-небудь на нього схожого не було, а була протягнута мотузка, яка відділяла Святе Святих. Але раби Божі терпіли все це заради Христа. Незабутньою та яскравою подією стало перше освячення води 19 січня 1990 року на свято Хрещення Господнього. Зібралося багато людей, які й самі не підозрювали, що їх буде так багато. Всі скучили за істиною, правдою Божою, і свята вода в свідомості цих людей стала по-справжньому живою і стала їм підтримкою в цій тяжкій від бездуховності, всякої брехні та гріхів життя.

Одночасно з початком богослужіння у тимчасовій церкві у с. Золотнище о. Роман та громада віруючих звернулася до керівництва Полтавського ГЗК та до Міністерства чорної металургії з проханням про допомогу у будівництві нового храму, оскільки саме будівництво комбінату спричинило руйнування Миколаївської церкви с. Горішні Плавні. І це благо, що знайшлися на комбінаті люди (передусім його генеральний директор, нині вже покійний, Володимир Петрович Мартиненко), які виявили готовність повернути «борги». До клопотів настоятеля поставилися з розумінням, і ПГЗК одразу почав надавати допомогу церковній громаді у зведенні храму. У 1990 році було поставлено хрест і закладено перший камінь на місці будівництва Свято-Миколаївського собору – невеликому гарному пагорбі у міському парку, біля паркового озера.

У тому ж році під церкву міською владою було виділено частину будівлі, яку займає ритуальна служба. Одразу запрацювала невелика бібліотека; о. Роман сам розмовляв з усіма, хто приходив до церкви, звершував церковні Таїнства, проводив недільні та святкові богослужіння, служив молебні та панахиди. Наприкінці 1992 року були висвячені в священики парафіяни храму Георгій Граб і Григорій Голік і в 1993 році стало можливим проводити богослужіння не лише у недільні та святкові дні та напередодні, а й щодня, починаючи з середи вечора. Тоді ж з'явився перший досвід участі у святкових богослужіннях нотного хору, складеного з музикантів, викладачів музики та співу. Зростала кількість учнів недільної школи; тоді склалася традиція проведення Різдвяних ранків. Недільна школа та парафіяни з дітьми разом збиралися після Літургії, діти представляли концерт, що складався зі співів колядок та декламації віршів, а також театральних сценок на Євангельські різдвяні теми. Дорослі парафіяни щотижня збиралися на свою недільну школу, вивчаючи основи православної віри та моральності. Сюди для катехізації і знайомства запрошувалися всі, хто знову приходить до храму. Ці збори багатьом допомогли познайомитися один з одним, влитися в життя громади, докладно розглянути, не з чуток, а, як то кажуть «з перших вуст» (з Писань і книг Святих Отців і вчителів Церкви), красу та гармонійність православного віровчення. Вирослій громаді виділене приміщення стало маленьким, воно не вміщало всіх бажаючих молитися і жити церковним православним життям. У свята багато хто слухав богослужіння на вулиці через колонки, а в церкві було стільки народу, що важко було підняти руку, щоб перехреститися. Для проведення зборів доводилося проситись у розташований поруч навчально-курсовий комбінат.

З липня 1991 року почалося будівництво Свято-Миколаївського собору. Архіскладно виявилося вести таке грандіозне будівництво в умовах глибокої економічної кризи, що вибухнула тоді в країні. Роботу почало мале підприємство «Мрія» змігши довести цегляну кладку стін лише до вікон 1-го поверху. По можливості надавали фінансову допомогу у цей період малі підприємства «Тріада», «Веста», трикотажна фабрика; вносили свій внесок парафіяни церкви та приватні особи. Але це були крихти, майже миттєво пожиранні інфляцією, що вибухнула. Лише молитовна допомога великого святителя Миколая, а також заповзятливість та працездатність о. Филипа (прийняв у 1993 р. чернечий постриг із цим ім'ям) допомогли закінчити розпочате будівництво. Адже на якомусь етапі зведення храму майже повністю зупинилося, і тут до справи знову підключився комбінат, який цього разу взяв на себе левову частку витрат і тягар відповідальності за доведення будівництва до кінця. У процесі будівництва виникало безліч труднощів і клопоту, через відсутність чи немислиму дорожнечу деяких комплектуючих часто доводилося на ходу вносити корективи та зміни до проекту, використовувати те, що було під рукою з місцевих виробів та матеріалів, одним словом – усім потрібно було виявляти чималу винахідливість та кмітливість. Ікони для іконостасу та розташованих по стінах кіотів писали київські іконописці, а їх оздоблення із сусального золота – майстри із Черкас.

До весни 1994 року було закінчено будівництво та оздоблення парафіяльного будинку, розташованого поряд із собором. В Актовому залі парафіяльного будинку на другому поверсі поставили іконостас (розташувавши на ньому вже написані для іконостаса собору ікони), спорудили кліроса – і таким чином влаштували невелику церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці. На велику радість віруючих Великдень 1994 року святкували у цьому храмі. Чекали завершення оздоблення собору та облаштування навколишньої території.

Милістю Божою, на свято Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня 1994 року Свято-Миколаївський собор було освячено. Цю урочистість очолив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Володимир. Було багато високих гостей: архієпископ Полтавський та Кременчуцький Феодосій († 1.10.2001), єпископ Житомирський та Новоград-Волинський Гурій, архімандрити, протоієреї, ієреї та диякони з різних міст України, члени Верховної Ради України та губернатор Полтавської області, керівництво Полтавського ГЗК, представники преси та телебачення, будівельники, всі ті, хто хоч якось сприяли зведенню храму, чи не всі мешканці Комсомольська та велика кількість віруючих із різних міст України. Всі раділи і славили Бога цього ясного, сонячного осіннього дня.

З того часу прихід Комсомольська отримав повноцінну можливість жити активним церковним життям і розвивати свою, так потрібну зараз, місіонерську діяльність. Поступово собор та парафіяльний будинок стали культурно-релігійним центром міста. У парафіяльному будиночку розташовуються кілька класів недільної школи, баптистерій, зал для парафіяльних зборів, Покровська церква, житло настоятеля та працівників церкви, які мешкають при храмі; тут зупиняються паломники на нічліг. Тут дорослі збираються на свою «недільну школу», де священик проводить заняття та лекції, демонструються православні відеофільми. Недільна школа для дітей міста налічує 8-10 класів за різними інтересами, але з обов'язковим вивченням Закону Божого, основ Історії Християнської Церкви та літургіки. У проекті – створення в одній із міських шкіл православного загальноосвітнього класу, а в одному з дитсадків – православної дитячої групи. При соборі працює бібліотека, яка налічує понад 5700 книг.

Богослужіння добового кола в соборі розпочинаються з вівторка вечора і закінчуються в неділю ввечері спеціальною службою з читанням акафіста свт. Миколі – нашому покровителю. Особливо урочисто відбуваються храмові свята 19 грудня та 22 травня. Богослужіння в ці дні очолює наш владика - митрополит Филип, який опікується приходом нашого міста з 1990 року, на них приїжджають численні гості як у священному сані, так і миряни, які після Літургії залишаються на святковий обід.

1997 року в Комсомольську відкрилося Духовне училище Полтавської єпархії (нині Полтавська Місіонерська Духовна Семінарія). Вихованці Семінарії беруть активну участь у житті приходу: викладають у недільній школі, допомагають літнім матінкам випікати просфори (зауважу, що не за наказом керівництва, а за особистим бажанням допомогти і навчитися пекти самому).

Намічені складні плани роботи нашої православної громади потроху, але постійно реалізуються творчою силою Божою і доброю волею православних, які бажають творити добро.

Обов'язки ключаря Свято-Миколаївського собору виконує благочинний храмів м. Горішні Плавні протоієрей Георгій Граб.

З 2007 р. весь комплекс храмів Свято-Миколаївського собору м. Горішні Плавні визначено бути архієрейським подвор'ям митрополита Полтавського та Миргородського. Благочинним Горішньоплавнівського округу призначено протоієрея Георгія Граба.

Телефон: +38-096-743-56-27

 Шматкова Тамара Степанівна, викладач недільної школи.

Храм святої блаженної Ксенії Петербурзької 

Хоча він був освячений у 2007 р., його історія отримала свій початок значно раніше, ніж Свято-Миколаївського собору. Приміщення майбутнього храму було взято в оренду православною громадою м. Комсомольська ще 1990 р. До цього там розташовувався зал ритуальних церемоній. Приміщення було освячено як храм на честь свт. Миколая архієпископа Мир Лікійського. Після будівництва Свято-Миколаївського собору, приміщення, як і раніше, було орендоване православною громадою. Це було викликано з одного боку практичністю: храм розташовувався в старому районі міста і більшість парафіян, які були першопрохідниками Православ'я в Комсомольську, проживали саме в цьому районі - через похилий віку їм було важко відвідувати Свято-Миколаївський собор, що знаходиться в парковій зоні. З іншого боку з Миколаївської каплицею (як її тоді всі називали) для багатьох було пов'язане перше покаяння, перші служби, перший досвід активного церковного життя.

Це була своєрідна жива пам'ятка Православ'я в Комсомольську. Розуміючи, як багато він означає для всіх віруючих, настоятель Архієрейського подвор'я в м. Комсомольську, архієпископ Полтавський та Миргородський Филип благословив викупити приміщення, зробити в ньому капітальний ремонт, звести дах із металочерепиці та встановити систему автономного опалення. На численні прохання парафіян і духовенства оновлений храм був освячений у лютому 2007 р. на честь особливо шанованої старожилами святої блаженної Ксенії Петербурзької. Освятив храм настоятель подвор'я, перший священик, який відслужив у цьому приміщенні у травні 1990 р. Божественну літургію, архієпископ Полтавський та Кременчуцький Филип.

У 2007 р. силами семінаристів, під керівництвом викладача ієрея Анатолія Боярчука, розпочато роботу над дерев'яним різьбленим іконостасом храму, який було виконано в короткий термін.

В 2021 році розпочався розпис стін та стелі храму силами студентів Іконописної школи імені преподобного Порфирія Кавсокалівіта.

На даний час ключарем храму є викладач Семінарії протоієрей Анатолій Боярчук.

Богослужіння в цьому храмі відбуваються регулярно по суботніх та недільних днях, у дні дванадесятих і великих святих.

Телефон: +38-50-782-28-24

Храм преподобного Нестора Літописця

Студентський храм було освячено у 1998 р. у будівлі Духовного училища Полтавської єпархії нині Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії.

У лютому 2003 р., після того, як училищу було надано статус Місіонерського, храм преподобного Нестора Літописця отримав свого другого офіційного покровителя - святого рівноапостольного архієпископа Миколи, просвітителя Японії.

З 2005 до 2007 рр. силами студентів, які навчалися у майстерні Семінарії різьблення по дереву, було вирізано та встановлено дубовий іконостас.

У жовтні 2006 р. на прохання Ректора Семінарії Високопреосвященнішого Филипа, архієпископа Полтавського та Кременчуцького (нині митрополит Полтавський та Миргородський), намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, Високопреосвященніший Павел, архієпископ Вишгородський (нині митрополит Вишгородський і Чорнобильський), передав храму Місіонерської Семінарії частку мощей преп. Нестора Літописця, яка була поміщена у святу ікону та постійно перебуває у студентському храмі.

Саме в семінарському храмі вперше у 2006 р. було запроваджено практику служіння Божественної літургії св. ап. Якова, брата Господнього, яка вже стала традицією.

У студентському храмі відбувається читання ранкового та вечірнього молитовного правила, а також навчальні богослужіння з практичними поясненнями.

У другому семестрі 2011-12 навчального року студенти іконописного відділення ПМДС розпочали розпис семінарського храму преподобного Нестора Літописця. Незабаром розпис було завершено. У вівтарі представлена композиція, що включає ««Деісис" і "Причастя апостолів". У середній частині храму, іконографія якої відображає історію християнської місії: "Нагірна проповідь Христа", "Христос посилає на проповідь апостолів", "Хрещення Русі", "Проповідь через образ святих іконописців", "Проповідь через церковні гімни преподобного Романа Солодкоспівця", "Місіонерська проповідь святителя Інокентія Веніамінова" та "Місіонерська проповідь рівноапостольного Миколи архієпископа Японського", який є одним із небесних покровителів Місіонерської Семінарії.

 


Трьохсвятительский храм

Будівництво церков з дерева має свою велику історію і є частиною історії та релігії нашого народу. Перші церкви, які з'являлися в Київській Русі, були саме з дерева, легкого, дихаючого, живого матеріалу. Рублені церкви завжди були близькі до народу, оскільки їх люди можуть виготовити власними силами та руками не вимагаючи жодного обладнання. Живучи, в основному, в лісистій місцевості не можна було не скористатися подібними благами. Люди завжди прагнули природи і добре володіли будівельним ремеслом. Наслідуючи давню традицію на території Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії збудовано храм з оціліндрованої колоди та освячено на честь святих Вселенських вчителів та святителів Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста.

6 липня 2012 року з благословення Високопреосвященнішого архієпископа (нині митрополита) Полтавського та Миргородського Филипа відбувся чин закладки Трьохсвятительського семінарського храму. Молебний спів на заснування храму звершив віцеректор семінарії архімандрит (нині архієпископ Новосанжарський) Веніамін (Погребной).

16 грудня 2012 року, Ректор Полтавської Місіонерської Духовної Семінарії Високопреосвященніший митрополит Полтавський та Миргородський Филип, у присутності викладачів семінарії у священному сані, вихованців духовної школи та мешканців Комсомольська здійснив освячення хрестів для храму.

12 жовтня 2013 року, у день святкування Собору святих у землі Полтавській просіявших, відбулося урочисте освячення дерев'яного храму на честь Трьох святителів – Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого.

Чин освячення храму та першу Літургію очолив Керуючий справами Української Православної Церкви Високопреосвященніший митрополит Бориспільський та Броварський Антоній у співслужінні Ректора Полтавської семінарії Високопреосвященнішого митрополита Полтавського та Миргородського Филипа, а також запрошених Преосвященних архієреїв: Новокаховського і Генічеського Філарета, Кременчуцького та Лубенського Миколая, Олександрійського та Світловодського Боголєпа. Преосвященним владикам співслужили викладачі Семінарії.

Зі слів архітектора проекту, клірика Кіровоградської єпархії священика Олександра Кривка, випускника ПМДС, храм є унікальним, тому що він не має аналога. Іконостас зроблено місцевим майстром-різьбярем по дереву Вадимом Іщенком. Ікони для храму написані силами Іконописної школи, що при ПМДС.

Телефон: +38-096-129-76-42


Всесвятський храм

Храм був освячений у грудні 2006 р. Розташовується поблизу міського цвинтаря. 2011 року храм розписаний силами студентів іконописного відділення.  




Календарь новостей

ПнВтСрЧтПтСбВс
1 2 03 4 5 06 7
08 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30
<март 

Фотоархив

Объявления

Інформація щодо державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання
13 февраля 2020, 10:25
Повідомлення! Змінено офіційну електронну поштову адресу ПМДС
29 мая 2017, 15:02
Иконописная мастерская при Полтавской Миссионерской Духовной Семинарии выполняет работы
01 апреля 2015, 10:01
Синодальний відділ релігійної освіти, катехізації та місіонерства інформує
04 сентября 2012, 16:20

Ссылки