Ікону на склі, написану студенткою Іконописної школи, передано у дарунок Свято-Покровському храму Духовно-просвітницького центру

4 квітня 2021 року, з благословення ректора Полтавської місіонерської духовної семінарії Високопреосвященнішого митрополита Полтавського і Миргородського Филипа, громаді Свято-Покровського храму Духовно-просвітницького центру, передано у дарунок ікону на склі «Різдво Христове», написану студенткою Іконописної школи ім. прп. Порфирія Кавсокаливіта ПМДС.

Роботу виконала студентка Іконописної школи Олена Гринюк.

Ікону передано з метою ознайомлення учнів Духовно-просвітницького центру, що діє при Свято-Миколаївському соборі м. Горішні Плавні, з особливим духовно-сакральним явищем українського народу – іконою на склі – яка є унікальною за глибиною витоків та фольклорно-християнським характером основних образів і сюжетів.

Після Божественної літургії у Неділю Хрестопоклонну, унікальний подарунок представив громаді храму директор центру протоієрей Георгій Коваленко.

Історія появи ікони на склі

Малярство на склі – це давня техніка нанесення зображення із зворотної сторони скла. Техніка виконання має дуже багато переваг. Оскільки фарбовий шар наноситься зі звороту, відповідно, все зображення міститься під склом, воно має блиск і захищене від зовнішніх пошкоджень. Коли під скло підкладали позлітку, то додаткова фактура підсилювала блиск і мерехтіння поверхні. Очевидно, техніка була доволі привабливою для народних майстрів. Із активним продукуванням листового скла іконописці почали застосовувати її для написання образів.

Ікона на склі – жанр народного живопису. Техніка малювання на склі має давні традиції, була відома у Стародавньому Римі та Візантії. У Центральній Європі розвиток живопису на склі припадає на XVIII ст.; активні центри діяли в Румунії, Словаччині, Польщі. Наприкінці XIX ст. ікони на склі набули особливого поширення в Україні, зокрема на Гуцульщині, згодом – на Покутті, Буковині, Поділлі. Ікони на склі користувалися популярністю, були об'єктом культу і невід'ємною складовою побуту народу, його естетичних і духовних запитів. Ікони на склі, як правило, призначалися для сільських хат (розміщувалися на видному місці, виконували роль домашнього іконостасу) або придорожніх каплиць. Комерційний фактор стимулював роботу майстрів та сприяв географії поширення ікони на склі. Осередки малювання ікони на склі – с. Богородчани (нині смт; відомі згадки про народного майстра 2-ї пол. XIX ст. П. Німчика) та м-ко Снятин (тепер місто; обидва – Івано-Франківської обл.). Ікони на склі анонімні, на деяких є напис про час створення (наприклад, у МЕХП зберігають дві композиції, датовані 1867 і 1875); давніші виконані на прозорому гутному склі (його дефекти – напливи, нерівна поверхня – надавали додаткового декоративного ефекту); з розвитком промислового виробництва почали використовувати фабричне листове скло. Гуцульські, буковинські ікони на склі XIX ст. вирізняються насиченим колоритом, площинністю зображень, декоративністю трактування. Зразками для народних малярів були паперові образи-дереворити, надруковані у XVII – XVIII ст. друкарнями Києво-Печерської та Почаївської лавр, Львівського Успенського Ставропігійного братства, а також гравюри, літографії західноєвропейського походження. З них на очищену поверхню тонкого гутного скла копіювали на просвіт загальний контур рисунка; потім промальовували тушшю за допомогою пера чи пензля контури, графічні деталі, наносили білим штрихи, висвітлювали й поступово (від світліших до темніших тонів) заповнювали темперними або олійними фарбами. Інколи до нанесення контурів скло ґрунтували тонким шаром желатину для кращого з'єднання фарби з гладкою поверхнею; після висихання контурів прописували елементи декору, складки одягу, деталі обличчя. Використовували яскраві кольори – червоний, блакитний, зелений, жовтий, рожевий, білий; характерні доповнення – декоративні орнаментальні мотиви рослиного походження (рожі, лілії, дзвіночки, тюльпани, троянди); наприкінці наносили сусальне золото і фольгу. Після висихання ікони вставляли в гладкі або профільовані дерев'яні рами, пофарбовані в один колір; трапляються також рами, розписані орнаментом. Пантеон святих, які знайшли втілення в ікону на склі, був досить обмеженим; найчастіше поширювали сюжети, пов'язані з давніми уявленнями про боротьбу добра зі злом, з ідеєю заступництва, світоглядом хліборобів, обрядами скотарів. В українській іконі на склі надавали перевагу Ісусу Христу та Богородиці (малювали переважно великим планом, на червоному тлі, в оточенні херувимів), образам Трьох Святителів, апостолів Петра й Павла, св. мучениць Параскеви, Варвари, Катерини. Іконографію Богородиці втілено у зображеннях Одигітрії; поширені іконографічний тип Богородиці Годувальниці та іконографія Покрови зхідного типу. Численні зразки – зображення Святої Трійці, нерідко поєднане з Коронуванням Богородиці. Образи св. Миколи Чудотворця та св. Георгія Побідоносця переважають кількісно. Це зумовлене значною популярністю св. Миколи серед українського народу як опікуна знедолених і покривджених, зокрема на Гуцульщині, де в кожній хаті був його образ. Св. Георгія Побідоносця зображували воїном – поборником зла; пророка Іллю – на вогненій колісниці, якою правлять ангели. Серед часто відтворюваних – сюжетні ікони на склі з моралбно-етичним і соціальним підтекстом: «Різдво Христове з поклонінням волхвів», «Страшний суд», «Притча про багатія та убогого Лазаря». Характерно було поєднання на одній площині кількох не пов'язаних іконографічно образів і сюжетів, іноді розмежованих рамкою (ймовірно, це зумовлено вподобаннями замовників, котрі хотіли бачити відразу багатьох святих – заступників і патронів; такі «багаточастинні» образи були розраховані на незаможних покупців). Центром у полісюжеті, багаточастинної ікони на склі було розп'яття; найбільш типові – зі св. Миколою або Георгієм, Іллею, Богородицею. Наприкінці XIX – поч. XX ст. ікони на склі поступово витіснені іконами, друкованим способом олеографії (на папері відтворювали тон зображення і характер поверхні олійного живопису). Першим в Україні ікону на склі високо оцінив І. Свєнціцький, з ініціативи якого вони були представлені у 1939 р. на Виставці галицького примітиву XVII – XIX ст. у Львові. Наприкінці 1950-х – поч. 60-х рр. в окремих селах Прикарпаття працювали народні майстри, які зображували на склі релігійні сюжети, букети, сцени за мотивами українських народних пісень. Заслуга у відродженні живопису на склі належить Я. Музиці та М. Сельській. Багато ікон на склі потрапили спецфонди, доля більшої частини з них не відома, чимало було знищено. У музейних зібраннях, приватних колекціях України налічується бл. 500 традиційних ікон на склі (у музеях Румунії, Чехії, Словаччини, Польщі – тисячні зібрання). Час від часу до живопису на склі звертаються самодіяльні майстри й професійні художники.

Також відвідайте наші сторінки у соціальних мережах Facebook та Instagram.


5 апреля 2021135

Календарь новостей

ПнВтСрЧтПтСбВс
1 2 03 04
05 06 07 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30
<март 

Фотоархив

Объявления

Інформація щодо державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання
13 февраля 2020, 10:25
Повідомлення! Змінено офіційну електронну поштову адресу ПМДС
29 мая 2017, 15:02
Иконописная мастерская при Полтавской Миссионерской Духовной Семинарии выполняет работы
01 апреля 2015, 10:01
Синодальний відділ релігійної освіти, катехізації та місіонерства інформує
04 сентября 2012, 16:20

Ссылки